Тема. ДЕРЖАВОТВОРЧІ
ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ.
Мета. Дати оцінку
президенства Л.Кучми Розкрити зміст
перетворень, що відбулись в Україні в даний період. Сприяти розвитку історичної
свідомості учнів, критичному осмисленню історичних подій. Виховувати учнів в
дусі патріотизму, толерантності, сприяти утвердженню ідеалів демократії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, хрестоматія,
стінна карта «Україна незалежна», атлас.
Основні поняття і
терміни: референдум, політична криза, вибори, імпічмент,
імпліментація.
Основні дати: 28 червня 1996р. —
прийняття Конституції України;
29 березня 1998р. — вибори народних
депутатів України;
1999 р. — вибори Президента України.
Перемогу здобув Л. Кучма;
грудень 1999р. — Прем’єр-міністром України
призначено Віктора Ющенка;
16 квітня 2000р — Всеукраїнський референдум
за народною ініціативою;
зима—весна 2001 р. — політична криза;
31 березня 2002 р. — вибори народних
депутатів до Верховної Ради України та місцевих рад.
Структура уроку
І. Перевірка знань
ІІ Вивчення нового матеріалу
1.Л.Кучма -Президент України. Діяльність
Верховної Ради україни ХІІ скликання.
2.Вибори до Верховної Ради України 1998 р.
3. Президентські вибори 1999 р. Формування
більшості у Верховній Раді України
4.Всеукраїнський референдум (квітень 2000
р).
5. Політична криза
(зима-весна 2001 р)
6. Вибори до Верховної Ради
України 2002 року.
ІІІ. Закріплення нових знань
Іv. Підсумки уроку
v. Домашнє завдання.
Хід уроку
І. Перевірка знань
Фронтальне опитування.
1.Як можна оцінити президенство Л.Кравчука
з точки зору розбудови Української держави?
2.Які здобутки державотворчого процесу
1991-1994 р.р?
3. Чому були призначені позачергові вибори
до Верховної Ради України і Президента України? Які їх підсумки?
Заслуховування та обговорення
кращих рефератів
ІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Л. Кучма — Президент України. Діяльність
Верховної Ради України ХІІІ скликання.
Бесіда за запитаннями.
1. Розкрити позитивні і негативні сторони
президентства Л. Кучми у 1994—1999 рр. та діяльності ВРУ ХІІІ скликання.
2. Схарактеризувати державотворчі процеси, що відбувалися в
зазначений період.
2. Вибори до Верховної
Ради України 1998р.
Розповідь учителя.
Вибори до Верховної Ради україни відбулися
у березні 1998 р.Обов”язковою ознакою кожної держави є проведення
регулярне проведення виборів.тому в Конституції нашої держави, що проголосила
себе демократичною і правовою закріплено основні принципи та порядок проведення виборів.
Вибори — це спосіб формування представницьких
органів, обрання службових осіб. Вибори бувають чергові, позачергові
(дострокові), повторні, вибори замість вибулих депутатів. Рішення з проведення
чергових, позачергових виборів приймає Верховна Рада України, повторних виборів
та виборів замість вибулих депутатів — Центральна виборча комісія по виборах
народних депутатів України.
Виборче право- сукупність юридичних норм,
що регулюють участь громадян у виборах, їх організацію, проведення, право
громадян обирати і бути обраними.
У Конституції України ці норми зафіксовано
в розділі ІІІ “Вибори. Референдум”, а також у тих розділах Конституції, які
присвячені основам організації та дільності конкретних виборних органів. Ст. 71
Конституції України закріпила основоположні принципи виборчого права: “вибори
до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і
відбуваються на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом
таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення”.
Під виборчою системою слід розуміти порядок
формування виборних органів держави, зокрема спосіб розподілу депутатських
мандатів відповідно до наслідків голосування.
Відомі такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна і
змішана.
При мажоритарній системі виборів обраним
вважається кандидат (список кандидатів), який набрав у виборчому окрузі
абсолютну, відносну або кваліфіковану (2/3) більшість голосів.
Пропорційна виборча система передбачає, що
кількість депутатських мандатів, отриманих політичною партією (рухом, блоком),
пропорціна кількості голосів, поданих за партію у межах всієї країни або в
межах багатомандаткого виборчого округу.
Змішана система виборів — це система
виборів, яка поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної систем (одна
половина депутатів обирається за мажоритарню системою, а друга — за
пропорційною).до останнього часу в Україні діяла мажоритарна система виборів.
Нині вибори до Верховної Ради України (вибори народних депутатів України)
здійснюються за змішаною системою виборів, згідно із Законом України від 22
жовтня 1997 р. “Про вибори народних депутатів України”. Найважливіші положення
Закону “Про вибори народних депутатів України” такі:
-- усього обирається 450 народних
депутатів. З них 225 депутатів обирається в одномандатних виборчих округах на
основі відносної більшості, а 225 — за списком кандидатів у депутати від
політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному
виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;
--народним депутатом України може бути
обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21
року і проживає в Україні протягом останніх 5 років;
--право висування кандидатів у депутати
належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними
як шляхом самовисування, так і чере6з політичні партії, виборчі блоки партій, а
також збори громадян і трудові колективи;
-- для проведення голосування і підрахунку голосів територія виборчих
округів поділяється на виборчі дільниці;
--вибори організовують і проводять:
Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії;
--одна і та ж особа може бути включена лише
до одного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку
партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному окрузі. Політична
партія, виборчий блок партій можуть висунути лише одного кандидата в депутати в
кожному одномандатому виборчому окрузі. Кількість кандидатів від політичної
партії, виборчого блоку партій внесених до єдиного списку кандидатів, не може
перевищувати половини встановленого Конституцією України конституційного складу
Верховної Ради України.
Вибори народних депутатів України проходять
у 4 етапи:
--висування (початок висування кандидатів у
депутати в одномандатних виборчих округах — за 90 днів до виборів; закінчення —
за 60 днів; висування списків кандидатів у депутати в багатомандатному
загальнодержавному окрузі завершується за 120 днів до виборів) і реєстрація
кандидатів у депутати (завершується за 100 днів до виборів);
--передвиборча агітація;
-- голосування (проводиться в день виборів
депутатів України або в день повторного голосування або в день повторного
голосування з 7 до 22 години);
--підрахунок голосів і визначення результатів виборів
(голосування). Списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих
блоків партій, що отримали менше 4% голосів виборців, які взяли участь у
голосуванні, не мають права на участь у розподілі депутатських мандатів; В
одномандатних виборчих округах обраним вважається кандидат у депутати, який
одержав відносну більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
До виборів 29 березня 1998р.
Центрвиборчкомом зареєстровано 30 списків кандидатів у депутати від політичних
партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20—25 кандидатів у депутати в
одномандатних виборчих округах.
У голосуванні взяли участь більше 26,5 млн
виборців з 37,5 млн (майже 70,8%, що трохи менше, ніж на виборах 1994р.).
За підсумками голосування, в
загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий бар’єр подолали
Комуністична партія України (24,65% — 84 депутатські мандати), Народний Рух
України (9,4% — 32), виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської
партії України «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6% — 29), Партія
зелених України (5,4% — 19),Народно-демократична партія (5% — 17),
Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7% — 16), Прогресивна соціалістична
партія України (4% — 14), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (4%—
14) — загалом вісім партій (блоків).
Половину народних депутатів обрано в
одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи
і рухівці.
Ліві сили користувалися популярністю в
Донецькій, Луганській, багатьох інших областях та в Криму; праві та правоцентристські
— у західних регіонах України.
12 травня 1998р. Верховна Рада ХІV
скликання розпочала свою роботу. Після довгих дебатів Головою Верховної Ради
було обрано представника блоку Соціалістичної і Селянської партії О. Ткаченка.
3. Президентські вибори
1999р. Формування більшості у Верховній Раді України.
Розповідь учителя.
Вибори Президента України відповідно до
Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999р. У цей день у
голосуванні взяли участь 70% виборців. До бюлетеня Центрвиборчкому було внесено
тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти.
Починаючи з літа 1999р. навколо виборів
точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював
впевненість у перемозі й демонстрував готовність взяти на себе відповідальність
за долю країни. Чотири кандидати — Є. Марчук, О. Мороз, В.Олійник та О.
Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої,
чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного
кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак «канівська четвірка» не
змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні
виборів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв свою кандидатуру на
користь лідера Компартії України П. Симоненка.
Після підрахунку голосів за результатами
голосування 31 жовтня з’ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не
набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв
діючий Президент Л. Кучма, друге — П. Симоненко, третє — О.Мороз, четверте — Н.
Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК
призначила дату проведення другого туру голосування — 14 листопада.
Для безперешкодного волевиявлення виборців
були забезпечені всі умови. Інтерес до другого туру президентських виборів не
знизився, а навпаки, зріс. Президентом України вдруге було обрано Л.Кучму. За
нього проголосувало 56% виборців, а за П. Симоненка — близько 38%.
З великим відривом діючий Президент переміг
у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині,
Тернопільщині, Волині, Рівненщині та на Буковині. Тут за нього віддали свій
голос від 92 до 73% виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка
також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській та Донецькій
областях, містах Києві та Севастополі.
Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил
набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині,
Кіровоградщині, Черкащині, у Криму.
Уперше вибори не поділили Україну навпіл,
адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях
України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники
міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні переконливо довели
перемогу курсу реформ.
З обранням нового Президента відбулася
зміна уряду. У грудні 1999р. Прем’єр-міністром України було призначено В.
Ющенка, тодішнього голову Національного банку України. Він користувався
авторитетом реформатора. На посаді Прем’єр-міністра він пробув до квітня 2001р.
За період його прем’єрства в економічному житті країни відбулись важливі
зрушення. Після десяти років падіння починаючи з 2000р. намітилося економічне
зростання. Уряд Ющенка за період своєї діяльності зазнавав значного тиску від
різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Показовою в цьому плані
була доля міністра паливно-енергетичного комплексу Ю. Тимошенко, якій вдалося
дещо стабілізувати становище в галузі й розв’язати значну частину проблем, що
накопичилися. Проте її діяльність викликала постійну критику і нападки. Зрештою
її було усунуто з посади і проти неї було порушено судову справу. Важливим
починанням уряду стали реформи системі освіти.
Визначною подією, що позитивно вплинула на
прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, стало формування в
складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000р. депутати 11 парламентських
груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати в кількості 237 депутатів
сформували її. Більшість надала підтримку уряду Ющенка, що було вперше за роки
незалежності. Формування більшості призвело і до змін у керівництві Верховної
Ради України: Головою Верховної Ради України став І.Плющ. 19 з 24 Комітетів
Верховної Ради очолили представники більшості. Парламентська більшість
зосередила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було
прийнято ряд законів, зокрема Кримінальний, Земельний кодекси. Останній
закріпив право приватної власності на землю. Було внесено зміни у процес
приватизації тощо.
4. Всеукраїнський
референдум (квітень 2000р.).
Розповідь учителя.
16 квітня 2000р. відбувся Всеукраїнський
референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у
голосуванні, висловилося за двопалатний парламент; за скорочення числа
депутатів з 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканності; за
надання Президентові права достроково припиняти повноваження Верховної Ради
України, у разі якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючу
парламентську більшість або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців
підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту
Державного бюджету України.
Виконання рішень референдуму поставило на
порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого
закону. Проте процес імпліментації в силу різних причин гальмується.
Запитання.
1. З якою метою було проведено референдум?
2. Про що свідчили його результати?
3. Чому так довго триває процес
імпліментації?
5. Політична криза
(зима—весна 2001р.).
Розповідь учителя.
Зимою—навесні 2001р. Україна опинилася в
стані політичної кризи, яка була пов’язана з вбивством опозиційного журналіста
Г.Гонгадзе. У процесі слідства стали проявлятися негативні явища у верхніх
ешелонах влади. До цього ще додалися записи майора СБУ Мельниченка, зроблені
ним у кабінеті Президента, які «свідчили» про причетність вищих осіб до цього
та інших резонансних злочинів. Опозиція вирішила скористатися представленою
нагодою, аби змінити владу в країні. Були організовані масові демонстрації та
акції протесту, які завершилися навіть сутичками з міліцією (9 березня 2001).
Проте домогтися свого опозиція не змогла. Її сподівання отримати підтримку від
діючого прем’єр-міністра В.Ющенка не виправдалися (26 квітня 2001р. ВРУ
висловила недовіру уряду Ющенка, а 28 квітня його було звільнено з посади.
Новим прем’єр-міністром став В.Пустовойтенко). Наприкінці весни наступ опозиції
пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але її авторитет був суттєво
підірваний, як у середині країни, так і за кордоном. Політична криза значно
вплинула на вибори 2002р.
Запитання.
Які причини і наслідки політичної кризи
зими—весни 2001р.?
6. Вибори до Верховної
Ради України 2002р.
Розповідь учителя.
Важливою подією політичного життя країни
2000—2001 рр. стало перегрупування політичних сил у країні, особливо
напередодні парламентських виборів 2002р. Упродовж осені—зими 2001р.
відбувається формування передвиборчих блоків. Згідно з новим законом про вибори
в Україні існує змішана система виборів, за якою 50% депутатів обирається за партійними
списками, а 50% — в мажоритарних виборчих округах.
За підсумками голосування, в
загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4%-ий бар’єр
подолали: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55%, Комуністична
партія України (КПУ) — 20,01%, блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79%,
блок Ю. Тимошенко — 7,25%, Соціалістична партія України (СПУ) — 6,87%,
Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)) — 6,27%.
На початку роботи Верховної Ради України
нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої
фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів (вказана кількість
депутатів відповідає моменту їх утворення; надалі відбувалися зміни), до
фракції «Наша Україна» — 118 депутатів, до фракції КПУ— 64, до СДПУ(о) — 31, до
БЮТі — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. На
початку роботи Верховної Ради України розгорілась боротьба за формування
більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002р. було обрано керівництво
Верховної Ради: головою було обрано В. Литвина («Єдина Україна»), першим
заступником — І. Васильєва («Єдина Україна»), заступником — О. Зінченка
(СДПУ(о)). Головами ключових комітетів Верховної Ради України стали
представники «Нашої України». Фракція «Єдина Україна» виявилась нежиттєздатною
і вже в червні 2002р. розпалась на шість фракцій: фракція «Партії регіонів» —
52депутати, фракція партії «Трудова Україна» — 31, фракція «Партії промисловців
і підприємців» — 20, фракція «Народовладдя» — 17, фракція «Аграрії України»
(«Аграрна партія України») — 17, фракція «Демократична ініціатива» — 15.
Незважаючи на могутнє представництво опозиційних сил у парламенті
пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка в свою чергу утворила
перший в новітній історії України коаліційний уряд, який очолив В.Янукович
(грудень 2002 р.)
ІІІ. Закріплення нових
знань
Бесіда за запитаннями.
1.
Які політичні сили мали перевагу на виборах до ВРУ в 1998 р. та
2002 р. і чому?
2.
Справа Гонгадзе і «касетний скандал» були приводом чи причиною політичної кризи
зими—весни 2001р.?
ІV. Підсумки уроку
Заключне слово вчителя.
Після 1994 р. основним змістом
державотворчих процесів стало поступове становлення і розвиток демократичних
інститутів. Цей процес відбувався у досить запеклій політичній боротьбі.
Неодноразово відбувалися перегрупування політичних сил. Зростала вага, організованість
і роль опозиції.
V.Домашнє завдання
1.Опрацювати
текст підручників:§ 38 [25];§ 39 [16];§ 29 [19]; §32, 37-38 [26].
2.Використовуючи додатковий матеріал, заповнити таблицю
“Державотворчі процеси за роки незалежності України”
|
Питання на порівняння
|
Конституція 1978 р зі
змінами і доповненнями 1990-1993 рр.
|
Конституційний договір 1995 р.
|
Конституція України 1996 р.
|
|
Політичний режим
|
|||
|
Форма правління
|
|||
|
Законодавча влада
|
|||
|
Виконавча влада
|
|||
|
Судова влада
|
3.Підготувати реферат за темою
“Конституційні традиції українського народу”.
Додаткова література
1.Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія
української Конституції — к., 1993
2. Гетьман В.П. Як приймалася Конституція
України -К., 1996
3. Мала енциклопедія етнодержавознавства. -
К., 1996
4. Мироненко О.М. Історія Конституції
України — К., 1997
5. Історія держави і права України:
Хрестоматія. - К., 1996
Немає коментарів:
Дописати коментар