Тема. Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.

Тема. Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х  років.

Мета. Показати суперечливість реформаторської діяльності М. Хрущова, її вплив на розвиток України. Формувати уміння аналізувати та порівнювати економічні процеси. Виховувати почуття патріотизму, толерант­ності, поваги до історичного минулого своєї держави.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна у період десталінізації (1953—1964)», атлас.

Основні поняття і терміни: раднаргосп, вертикальна і горизонтальна системи управління, екстенсивний та інтенсивний методи розвитку народного господарства. Основні дати: 1954р. — початок освоєння цілинних земель;

1957р.— запровадження системи раднаргоспів; початок масового житлового будівництва;

1958р. — ліквідація МТС;

1959 р. — початок адміністративного запровадження в сільському господарстві вирощування кукурудзи без урахування природнокліматичних та інших умов;

1960 р. — створення республіканського раднаргоспу УРСР;

1961 р. — грошова реформа;

1964 р. — запровадження пенсій для колгоспників.

Структура уроку

1.  Вивчення нового матеріалу

1. Реформи в сільському господарстві та їхні наслідки

2.  Реформи промисловості та системи управління народним господарством

3.  Реорганізація партійних органів

4.  Реформи в соціальній сфері

ІІ.Закріплення нових знань

ІІІ. Підсумки уроку

ІV. Домашнє завдання

ХІД УРОКУ

І. Вивчення нового матеріалу

Даний урок можна провести за одним із двох варіантів.

Варіант І
Семінарське заняття.

План

1. Стратегія реформ.

2. Хрущовські реформи і Україна.

3. Успіхи і невдачі реформ.

Варіант II

1.  Реформи в сільському господарстві та їхні наслідки.

Завдання.

У ході розповіді вчителя учні заповнюють таблицю.

РЕФОРМИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
ЗАХОДИ	НАСЛІДКИ

Розповідь учителя.

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. На 1945р. воно становило 60 % довоєнного виробництва. Рівень зростання продукції в сільському господарстві за період 1949—1952 рр. складав лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж, сільське господарство було збитковим. Усі повоєнні роки в історії сільського господарства заповнені всілякими реформаторськими планами, які лише завдавали йому нових ударів. У 1946 р., коли в українському селі лютував голод, з ініціативи М. Хрущова були розпочаті економічно необґрунтовані роботи щодо освоєння заплав Дніпра, його притоків Ірпеня,  Остра та інших річок. У 1948 р. розгорнулася нова кампанія — меліорація земель і осушення боліт. Усупереч очікуваним наслідкам на осушених землях укіс трав не збільшився, а навпаки, зменшився. Проте це не застерегло М. Хрущова від нових експериментів. Одним з таких експериментів було створення замість сіл «агроміста» з населенням п’ять тисяч мешканців (перше таке «агромісто» було створено в Київській області). Ця кампанія супроводжувалась ліквідацією неперспективних сіл. І хоча від ідеї «агроміст» швидко відмовилися, кампанія з ліквідації неперспективних сіл мала своє продовження у наступні десятиліття. Реалізація цієї програми призвела б до насильної ліквідації селянства як класу. Невгамовна натура Хрущова шукала нових ініціатив. Узагалі в ці роки проявилися всі риси характеру Хрущова як лідера держави. Це перш за все, необміркованість у висуванні всіляких ініціатив, невиправдана поспішність у вирішенні складних і великих господарських справ. Так, наприклад, він організував почин працівників Шполянського району Київської області з виконання трирічного плану розвитку тваринництва 1949—1951 рр. за один рік під гаслом: «Шполянці підкоряють собі час».

Таким чином, всі спроби наприкінці 1940-х років стимулювати сільськогосподарське виробництво не мали успіху. Не допомогло й укрупнення колгоспів у 1950 р., кількість яких скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295.

Початок реформування на селі було покладено на вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо.

Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3%.

Позитивні зрушення були б більш вагомими, якби не фантастич­ні надпрограми, що почали втілюватися у життя вже в 1954 р. Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель, яку було започатковано на лютнево-березневому Пленумі ЦК КПРС. Суть цієї програми полягала в освоєнні майже 13 млн га цілинних і перелогових земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн га) Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу.Реально було розорено 42 млн га. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. А до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільськогосподарських машин, виготовлених на українських підприємствах.

Другою надпрограмою стала «кукурудзяна епопея». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площ посівів кукурудзи понад 5 млн га земель (1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га). Проте кукурудзяна компанія не дала очікуваного результату. Досягти такої врожайності, як в США, — 70—150 ц/га не вдалося. Врожайність складала 25—30 ц з га. Натомість в багатьох районах невиправдано величезні посіви кукурудзи призвели до порушення сівозміни, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо.

Третя надпрограма полягала в різкому збільшенні виробництва м’яса та іншої продукції тваринництва та бажанні обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. З цією метою розпочалося будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Їх будівництво створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби. Існуючі покоси багаторічних трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, викликало цілу низку нових проблем. Місцеві породи тварин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбікормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і як результат їх вихід із сільськогосподарського обороту. Потрібний був новий рівень ветеринар­ного обслуговування тощо.

З 1956 р. розпочався новий наступ на присадибні господарства колгоспників. Знову проводилося скорочення ділянок, законодавчо закріплювалася кількість худоби, яку могли тримати селяни. Також заборонялося годувати худобу хлібом, зерном, крупами, купленими в магазинах, тощо. У 1959 р. було прийнято постанову про заборону в містах і робітничих селищах утримувати худобу і мати присадибні ділянки. Ці заходи завдали нового удару по тваринницт­ву, загострили продовольчу проблему в країні.

У 1957—1960 рр. була проведена нова кампанія по укрупненню колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися в три рази. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис. У цей же період набула поширення кампанія по перетворенню колгоспів на радгоспи. Значна кількість колгоспників підтримувала останні заходи, бо отримувала гарантовану оплату праці і пенсійне забезпечення у старості.

У 1958 р. було ліквідовано МТС. Сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами упродовж 1,5 року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів не було умов для зберігання і кваліфікованого утримання техніки.

У 1962 р. у сільському господарстві запровадили територіальну систему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували 3—4 адміністративні райони. Та й ця реформа не дала бажаних результатів. Управлінський апарат аграрного сектора не скоротився, як передбачалося, а навпаки — зріс.

Зрештою непродумана реформаторська політика у сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення валового збору зернових на 30 %. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво змушене було вдатись до закупівлі зерна. За кордоном було закуплено 9,4 млн тонн — 10 % валового збору. На закупку було витрачено третину золотого запасу СРСР — 372,2 тонн золота.

Криза 1963 р. призвела до часткового відновлення матеріальних стимулів праці колгоспників.

З 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів зріс лише на 3 %.

Бесіда за запитаннями.

1. У чому головна причина невдач реформування сільського господарства?

2. Назвіть основні наслідки реформ у сільському господарстві.

2. Реформи промисловості та системи управління народним господарством.

Розповідь учителя.

Незважаючи на те що нове радянське керівництво багато уваги приділяло розвитку сільського господарства, все ж пріоритет залишався за важкою промисловістю. У 1955 р. було відкинуто стратегію на пріоритетний розвиток галузей промисловості групи «Б». У республіці розвивалися галузі, що закріплювали за УРСР статус паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості. У 1952—1955 рр. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиріччя, ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії у 1,9 разу. Продовжувався процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951—1958 рр. було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

Хрущов був упевнений, що існуючий в СРСР суспільний лад має необмежені можливості для розвитку і покращання життя людей. Єдине, що стримує розвиток, — це неправильне керівництво. Головне питання, таким чином, полягає в тому, щоб навчитися управляти суспільством. Тому однією з турбот Хрущова був пошук найкращої організації державного апарату і системи управління суспільством. Десятиріччю правління Хрущова притаманні постійні реорганізації системи управління і постійні переміщення керівних кадрів.

Ідеологічним обґрунтуванням змін у системі управління стала ідео­логічна установка на побудову «загальнонародної держави», яка замінила постулат про «диктатуру пролетаріату».

Перші реформи в системі управління розпочалися відразу після смерті Сталіна. У квітні 1953 р. було прийнято рішення про скорочення числа міністерств союзного (з 30 до 20) і союзно-республіканського (з 21 до 13) підпорядкування. Це був перший відчутний крок у бік зростання ролі республіканських органів влади. З 1953 по 1956 р. близько 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкування республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла з 30 до 76 %.

У травні ліквідовано Міністерство юстиції СРСР, функції якого були передані союзним республікам. Компетенції УРСР стосувалися питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень. У ведення республіки  передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату. За період 1954—1955 рр. в республіці було звільнено понад 61 тис. чоловік.

Перша спроба здійснити децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств була зроблена на грудневому пленумі ЦК КПРС 1956р., проте вона не вдалась. Лютневий пленум 1957 р. зрештою прийняв пропозицію Хрущова.

На виконання цього рішення 31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалася. На її місце прийшла система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисло­вістю та будівництвом у межах відповідних економічних адмініст­ративних районів. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів

Таб.: Раднаргоспи в УРСР (1957-1965 рр.)

Рік	Раднаргоспи
1957 р.	Київський (Київщина, Житомирщина, Чернігівщина, Черкащина і Кіровоградщина), Харківський (Харківщина, Полтавщина, Сумщина), Львівський (Львівська, Воинська, Ровенська, Тернопільська обл.), Вінницький, Ворошиловградський (Луганськ), Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Сталінський (Донецьк), Станіславський, Херсонський адміністративні економічні райони.
1960 р.	Додатково створено: Кримський, Черкаський (Черкаська і Кіровоградська обл.) і Полтавський.
1962 р.	замість 14 економічний адміністративних районів було створено 7 економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Київський (Київська, Житомирська, Черкаська, Чернігівська обл.), Львівський (Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Ровенська обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька й Кіровоградська), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська), Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кримська обл.).

За цією реформою в Україні ліквідовувалося 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства перетворено з союзно-республіканських на республіканські. На кінець року із загальносоюзних залишились 7 міністерств: хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, середнього машинобудування і транспортного будівництва, міністерство оборони, якому було підпорядковано міністерство загального машинобудування, і міністерство з питань електростанцій.

У результаті вжитих заходів 97 % промисловості УРСР опинилося у підпорядкуванні республіканських органів влади.

У рамках раднаргоспів підприємства об’єднувалися в трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням. Також спрощувалася система управління і на рівні підприємств.

У вересні 1957 р. затверджено Статут раднаргоспів, за яким їх рішення могла скасовувати тільки Рада Міністрів УРСР, а Рада Міністрів СРСР могла лише припиняти їх дію.

Мета даної реформи полягала в подоланні недоліків і помилок галузевої системи управління, яка створювала відомчі бар’єри між підприємствами різних міністерств.

У 1960 р. в УРСР було створено ще три раднаргоспи: Кримський, Черкаський (Черкаська і Кіровоградська обл.) і Полтавський.

Нова система управління породила певні труднощі і посилила так зване місництво. Для подолання цих тенденцій було створено Українську раду народного господарства. У 1962 р. замість 14 економічних адміністративних районів було створено 7 економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Київський (Київська, Житомирська, Черкаська, Чернігівська обл.), Львівський (Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька й Кіровоградська), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська), Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кримська обл.). Також указом Президії ВР УРСР республіканські Держплан і Держбуд та Українська рада народного господарства були перетворені на ­союзно-республіканські органи. Таким чином, на кінець правління Хрущова відбувається поступове відновлення вертикальної системи управління, обмежується роль республіканських органів влади, особливо роль місцевих органів влади.

Запровадження системи раднаргоспів призвело до збоїв у виконанні завдань шостої п’ятирічки. Щоб приховати від населення невдачі, було прийнято рішення розробити новий семирічний план (1959—1965). Проте його реалізація не дала бажаних результатів. За 1959—1963 рр. обсяги промислового виробництва зросли лише на 56%, а продуктивність праці тільки на 29%.

Позитивні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

— скоротився адміністративно-управлінський апарат;

— система управління стала більш раціональною у використанні матеріальних і трудових ресурсів;

— підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки, скоротились безглузді перевезення;

— більшилося виробництво товарів народного споживання;

— розширилися господарчі права республік і органів місцевого управління.

Негативні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

— Збої у виконанні шостої п`ятирічки.

— Кожен раднаргосп намагався налагодити випуск повної наменклатури продукції, що іноді було нераціонально.

— Поява місництва.

— Стала основою для боротьби місцевого партійно-державного керівництва за права республік.

Самостійна робота за підручником.

Виписати в зошит основні здобутки в розвитку промисловості УРСР.

3. Реорганізація партійних органів.

Розповідь учителя.

Низька віддача від попередніх реформ спонукала М. Хрущова до пошуку нових способів прискорення розвитку країни. Проте нові реформаторські рішення не виходили за межі комуністичної ідеології. Вихід з такого становища Хрущов вбачав у нових змінах у системі управління.

У 1962р. при збереженні галузевих відділів ЦК КПРС керівні партійні органи на місцях (обкоми, райкоми тощо) були поділені за виробничим принципом — на промислові й сільськогосподарські. Одночасно відбулося злиття партійних і державних контролюючих органів.

Метою цих змін, говорилось у постановах, було забезпечення справді оперативного й повсякденного партійного керівництва народним господарством.

У межах областей утворилися дві самостійні партійні організації. Для координації їх дій у ЦК КПУ було створено Президію, що складалася з двох бюро: з керівництва промисловістю і сільським господарством.

За таким самим принципом відбулась перебудова профспілкових і комсомольських організацій.

Запитання.

1. Про що свідчили дані зміни?

2. Чи могли вони змінити ситуацію в країні?

4. Реформи в соціальній сфері.

Розповідь учителя.

Реформування соціальної сфери, крім переслідування мети покращання життєвого рівня населення і відповідно наближення до «світлого майбутнього», мали ще й іншу мету. Успіх у соціальній політиці давав би Хрущову підтримку з боку народу і додаткові переваги в боротьбі за владу з його опонентами.

Робота за підручником.

Скласти таблицю «Реформи М. Хрущова у соціальній сфері».

Зразок таблиці.

НАСЕЛЕННЯ	РЕФОРМИ	РЕЗУЛЬТАТИ НАСЛІДКИ
МІСТА
СЕЛА

Отже, робить висновок учитель, реформи в соціальній сфері були найбільш відчутними для населення. В цілому вони сприяли підвищенню рівня життя.

ІІ Закріплення нових знань

Завдання.

1. Висловіть свою точку зору щодо слів кінорежисера Михайла Ромма про Хрущова: «…Забудеться і Манеж, і кукурудза… а люди будуть довго жити в його будинках. Звільнені ним люди… і зла на нього ніхто не буде мати…»

2. Для характеристики політики м.Хрущова часто використовують поняття волюнтаризм, суб`єктивізм?

ІІІ. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя.

Таким чином, промисловість і сільське господарство України в пер­шій половині 1950-х років знаходились на піднесенні і динамічно розвивались. Але ті реформи і підґрунтя, на якому розвивалась економіка України, заклали той негативний потенціал, який згодом призвів до втрати динамізму і кризи.

Хрущовські реформи засвідчили, що соціалістична модель розвит­ку суспільства принципово не піддається реформуванню. Будь-які реформи призводять або до утвердження сталінської моделі, або до запровадження ринкових відносин.

ІV. Домашнє завдання

Опрацювати текст підручників § 15—16 [25]; § 21 [16]; § 13 [19], §12 [26].